ВІД ПРАКТИК НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ ДО ПАРТИСИПАТИВНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ІНТЕГРОВАНОГО МІСЬКОГО РОЗВИТКУ: ШЛЯХ МІКРОРАЙОНУ ЖК “ЛІКО-ГРАД”, КИЇВ

Анотація

Більшість міст-мільйонерів України переживають часи широкого застосування неоліберальних підходів у системі міського планування та управління. Ці підходи орієнтовані на економічні пріоритети та накопичення капіталу окремими владно-приватними коаліціями стосуються як нових містобудівних проектів так і практик модифікування міського простору у зонах існуючої забудови. Вони ігнорують потреби місцевого населення, яке, у свою чергу, не має глибоко сформованого усвідомлення свого значення і ролі щодо прийняття управлінських рішень у сфері міського розвитку. Паралельно з застосуванням неоліберальних міських практик, у окремих містах чи районах міст України, починають реалізовуватися проекти інтегрованого міського розвитку в рамках міжнародних програм технічної допомоги та обміну досвідом, що передбачають систему прийняття рішень, яка забезпечує врахування думок всіх прошарків суспільства та розуміння наслідків прийняття рішень в конкретній сфері з огляду на інші сфери, що піднімає значення даного дослідження. Метою статті є аналіз процесів участі громадськості у прийнятті містобудівних рішень та формуванні інтегрованості у місцях нової забудови Києва на локальному рівні, де не відбувається залучення до міжнародної співпраці у сфері інтегрованого розвитку, на прикладі нового житлового масиву «Ліко-Град», оскільки існує припущення, що в таких районах переважає домінування неоліберальних міських практик. Анкетування мешканців, яке провели автори у 2018 і 2020 рр., піднімає питання, що стосуються інтегрованого розвитку, інклюзивності простору та залучення мешканців до вирішення питань розвитку житлового масиву. Результати опитування, а також експертний аналіз даних відкритих джерел допоміг з’ясувати, що ЖК «Ліко-Град» було побудовано девелопером на основі застосування неоліберальних управлінських рішень, потенційні мешканці не мали можливості брати участь у прийнятті рішень щодо організації забудови та планування об’єктів інфраструктури. На сьогодні, у процесі формування громади, мешканці певною мірою задоволені рівнем благоустрою мікрорайону і роблять перші кроки щодо вирішення окремих питань, про що свідчить їх активна участь у соціальних мережах та окремі не систематичні заходи з благоустрою території, малочисельні проекти в рамках громадського бюджету. Опитування розкрило недостатній рівеньзабезпеченості мешканців місцями прикладання праці, об’єктами соціальної інфраструктури, незадовільний стан вуличної інфраструктури та забезпечення потреб у громадському транспорті, так само, як і низький рівень інклюзивності міського середовища, що, разом з відсутністю бізнесової функції у районі, зрештою, не дає можливості ЖК «Ліко-Град» стати багатофункціональним міським простором згідно інтегрованих підходів конструювання інклюзивного простору. Підсумовуючи зазначене, можна зробити висновок, що шлях українських міст до партисипативної демократії тільки зароджується, він потребує глибокого усвідомлення представниками місцевих громад свого значення і відповідальності за прийняття управлінських рішень в інтересах всіх мешканців.